2

Едуарду Аркадійовичу

Будь сміливим. Не бійся. Адже уже через мить можеш каятися, що проявив слабкість духу...

Це була всього лиш Людина...

Я знала, що був такий поет Асадов. Але я не читала його віршів.
А ще я читала багато чудових віршів, які були без зазначення авторства, адже я їх читала у зошитах-щоденниках молодості моєї мами…

І от завдяки одній прекрасній людині  (сіро-зелені очі якої зараз, напевне, посміхаються :)) я зрозуміла, що ті давно знайомі для моєї душі вірші, які я читала, були творами саме Едуарда Аркадійовича Асадова.

А потім я прочитала інші його творіння.
А тоді в Інтернеті знайшла ще сайти з його віршами…
І на завершення я зрозуміла одне – після цього всього у мене зявилася сміливість опублікувати деякі свої твори, які я раніше складала у шухлядку, передбачаючи нерозуміння і осуд.
Завдяки Едуарду Аркадійовичу і його життю я стала сміливіша. Рівно на стільки, щоб без остраху зізнаватися і писати в таких обсягах як хочеться.
А ще цей випадок підтверджує, що усі люди в нашому житті мають певну роль і місію. Донести нам щось. Відкрити нове. Або повязати існуючі явища чи людей…

2

роман у житті кожного з нас

Кожен з нас живе у власному телесеріалі. Головне - це красиво описати його. Щоб потім його екранізували

Історії життя кожного з нас варті того, щоб про них дізнався світ

Літературні шедеври – це просто життя якоїсь людини, для опису якого було знайдено красиві та варті уваги слова.

За наслідками життя кожного із нас можна написати роман або цілу епопею.
Коли згадати історію знайомства батьків, їх одруження і усіх життєвих ситуацій… Continue Reading

0

схожі

Про людей, які наповнюють наш світ коханням і світлими кольорами :)

Про схожих людей, які роблять наш світ кращим :)

Класно, коли люди, які зустрічаються або одружені – схожі між собою не тільки внутрішнім світом, а і ззовні.

У мене є одна знайома пара: він – блондин, а вона – блондинка (хай навіть фарбована). То вони так одне на одного схожі, що просто якби не їхні часті поцілунки можна було б сказати, що двійнята :).

А щойно, їдучи в автобусі я побачила двох явно нерівнодушних одне до одного людей, які ніжно трималися за руки і були обоє в окулярах одного фасону… Чесно кажу – зі сторони виглядає дуже симпатично :).
А ще я згадала, що вчора я бачила теж закоханих хлопця і дівчину в однакових черевиках і схожих куртках, що теж вирізняло їх з-поміж загальної маси сіро-чорних плащів

Одним словом, прикладів безліч. Але висновок напрошується один – закохані всього світу прикрашають наші будні не тільки своїм світлом кохання, а ще й своєю зовнішньою схожістю. І цим ще раз підкреслюють, що вони – дві половинки одного цілого :).

По темі варто додати такі ключові слова: моряк моряка, одного поля ягоди, два чоботи пара, яке їхало – до такого і приїхало і т.д. :)

0

Клубам или Это всё понты

Клубная жизнь очень привлекательна. Там всегда много молодых людей и девушек. Там - ночная жизнь

Стихотворение о клубах, понтах и других киевских достопримечательностях

Я не была в московском “Рае”
Об “Опере” я по наслышке знаю
А в Киеве… Бывало пару раз.

В мехах “Салминского”
И в черно-белых “Лицах”
В битком набитой “Патипе”
В “Царских” темницах
Арены, Бабушки…
Их всех не перечесть
Но это все – понты

Ведь там за честь
Считается пройти по фейс-контролю
С кальяном сесть в обнимочку за столик
Изображать продвинуто-крутых
А смысл-то в чем?
Ведь это все понты…

Элитно пить зеленое мохито.
И быть там до тех пор, пока открыто.
А этих взглядов вся небрежность
Пафос слов.
У стоек баров, на поверхности столов.

Там воздух пахнет не озоном,
А Лакостой.
Улыбок искренних найти не так уж просто.
Лишь показные игры
В бликах золотых.
Везде одно и то же
Всё – понты…

Тот мир – он красочный
Если смотреть издалека.
Он яркий
Словно с телевизора ЖК.
Но угнетающий
И давящий внутри

Лучше на небо
И на солнце посмотри.
Будет побольше радости и пользы.
Именно там
Есть все ответы на вопросы.
А клубы в сущности безсмысленно пусты.
Как и все их элитные понты…

0

одинокі Даша і Саша, Тимур і Дамір, Анжела…

Навіть сильні, багаті та красиві люди страждають від одинокості у житті

Одинокі серця всім відомих людей

Сьогодні, перебуваючи на одній із київських автомобільних доріг в одній із київських вечірніх пробок я подумала про Дашу Астафєву.
Така от вона вся бажана і сексуальна, гарна і несиліконова, а зізнається, що одна і поки що немає у її житті людини, яка б не дивилася на неї як на тіло з яким можна лягти у ліжко.

А тоді згадала за Олександра Рибака – переможця Євробачення цього року. Такий весь симпатичний і популярний, перебуваючи в Україні з гастролями, він сказав, що поки що один і у нього у житті немає людини, з якою він би розділяв радість існування та своїх перемог. Часу на це теж немає

Після того згадався Тимур Юнусов, тобто Тімоті – оте гламурне, татуйоване, “с понтами” і просто хлопець із хорошим знанням англійської мови та власним заробленим капіталом. Час від часу він зізнається, що ті, хто з ним поряд на камеру – це бізнес. А його серце – поки що закрите і одиноке.

Тоді подумала про Даміра Ахметова та Анжелу Коломойську. У них капітал не свій, хоч і дуже великий, але чомусь мені здається, що радості їм від того в особистому житті не багато.  Адже це кожного треба перевіряти: чи він дійсно цікавиться тобою як особистістю, чи то просто фінансові інтереси і полювання за грошима. Тож по існуючим даним вони також одиноко радіють своєму життю. Один в Лондоні, а інша у Женеві…

А тоді пробка плавно розійшлася і ми поїхали далі.

Так, звісно, усі згадані мною сьогодні люди не стоять у пробках і десь на рівні глибокої підсвідомості чули про метро. Але їх статус, гроші, прізвища і зовнішність не рятує їх від одинокості у душі.

3

Люко Дашвар. Рай.Центр

Книга Люко Дашвар про районний центр дійсно може вплинути на бачення сучасних реалій України

Обкладинка книги Люко Дашвар “Рай.Центр”, що перевертає з ніг на голову

Про назву. Оригінально – я згодна. У простому і провінційному слові «райцентр» знайти таке нове звучання… Після прочитання книги я чомусь вирішила, що як і зазвичай – робоча назва твору була інша, а над цією авторка думала довгими і безсонними ночами.

Про обкладинку. Занадто одягнене жіноче тіло, у порівнянні із попередніми обкладинками книг Люко Дашвар. Обкладинка у якійсь модній рожево-фіолетовій гамі. Поза жіночого тіла наштовхує на думки, що книга має перевернути світ з ніг на голову.

Про зміст. Я залишилася у якомусь змішаному стані після прочитання «РАЙ.центру». З одного боку – є сюжетні лінії. Аж занадто багато, як на мене :).
Сюжет студентів, народних депутатів, їх помічників та їх PR-менеджерів, синів, ворогів, друзів та дружин, а також лікарів, козаків, комуністів та ще ряду простих українців.
Сюжетна лінія кохання розумної студентки Л. із Могиляки і красиво неголеного хлопця М. на «Мазераті».
Сюжет святих душ, які віддали життя за Україну і товстої та зрадливої сучасної еліти.
Лінія багатого Царського Села і бідного 27-метрового квартирного космосу на Подолі.
Тут же районний центр із вимкненням електроенергії та столиця, яка вирішує – бути світлу чи ні.
Сюжет душевної драми Любові та життєвої трагедії Соні, яких і зараз ходить по містам і селам тисячі…
Написано легко і доступно. Але як на мене – трохи забагато казковості та збігів. Було багато сцен, читаючи які я думала: «Так не буває». Але були і такі, коли закрадалася думка: «Так було і у моєму житті»…

Про призначення: аудиторія читачів широка. Але у зв’язку із наявністю жорстокої реальності та картин сучасності – не рекомендується читати особам із слабкою психікою (може викликати депресію), закоханим студенткам із Могилянки (може спричинити фобію Пішохідного мосту через Дніпро), синам народних депутатів (може викликати зайві роздуми над життям), лікарям із районного центру (навіщо читати про своє життя правду?), ну і звісно, дівчатам із іменем Марта.

Моя оцінка: за стобальною шкалою – 90

6

Умій чекати :)

Чекання - це дуже складна річ. Напевне найскладніша з усіх. Але лише чекаючи можна дочекатися :)

Усім, хто втомився чекати

Вірш про тих, хто чекає будь-чого або будь-кого у своєму житті, а також спеціально для тих, кому вже набридло це заняття :).

Умій чекати і отримаєш своє.
Життя віддасть тобі твою винагороду.
Умій чекати – це талантом справжнім є,
Бо щастя так-от просто не приходить.

Умій чекати без якихось нарікань.
Без сліз і суму в поглядах
І фразах.

Чекай з надією!
Це справжній є талант –
Не підганяти плин життя і свого часу.

Умій чекати.
Бо у кожного із нас
Своя пора для радостей квітчастих
Чекай з надією!
Без заздрості й образ…
І дочекаєшся свого
Простого щастя :)

0

наслідки Дня Юриста-2009

Юридична професія приємна тим, що у особливий день 9 жовтня юристи святкують їх День :)

День Юриста відсвятковано :)

Мої висновки за наслідками святкування Дня Юриста-2009:

  1. Кількість юристів у цей день автоматично збільшується і усі раптово приписують себе в ряди правознавців навіть на підставі юридичної освіти, здобутої в ПТУ :)
  2. У цей день цукерки здаються особливо смачними. Але рекомендую нашим кондитерам придумати якийсь новий сорт цукерок, наприклад, “Поцілунок Феміди” або цукерки “Юридичні” :).
    Але головне – не переборщити, бо якщо назвати новий сорт цукерок – “Повістка” або “Позов“, то навряд чи комусь захочеться купити два кілограми позовів чи повісток :)
  3. Справжні юристи 8 жовтня на роботу просто не з’являються. Якщо у цей день юристи прийшли на роботу, значить або їм мають дати премію, або вони ще не вирішили куди підуть увечері, тож зібралися обговорити це питання :)
  4. Юристи в цей день особливо гарні та причепурені. Тож якщо у Вас вранці не було води, значить у домі живе багато юристів і вони готувалися до свого дня з самого ранку :).
    Юристи знають, що зовнішність у нашій справі важлива. А якщо йдеться, про юристок, то вони це знають краще, аніж Господарський і Кримінальний кодекси разом взяті :).
  5. Наш юридичний світ - вдячний і усміхнений. Про це свідчить кількість слів “Дякую” і смайликів у моєму телефоні :). Це було видно по сяйву усіх тих посмішок, які я побачила сьогодні у своїх колег…
  6. У цей день юристи особливо розумні. Адже вони цілий робочий день наголошують на тому, що Професіонал у нашій справі пишеться лише з великої літери, а Юрист – то взагалі без фанфар не вживається :)
  7. Юристи дивні. Весь час вони говорять про КЗпП, а в цей день кілька разів зовсім випадково пропонують його порушити і піти з роботи раніше :)
  8. Юристи самі собі створюють свято.
    Тож якщо Ви все ще сидите зараз на роботі та перечитуєте правовий висновок, ухвалу або договір – закидайте це діло (три хвилини назад я зробила саме це :)). Професіоналізм будемо підвищувати завтра, післязавтра, і в усі інші дні, а сьогодні – наш день. Зі святом, з Днем Юриста.
0

усім хворим

Хвороби у нашому житті - це час для обдумування своїх вчинків, а також поведінки інших людей

Будь ласка, не виніть погоду у Ваших хворобах...

Хвороба – це час, коли ти можеш оцінити наскільки є важливим для оточуючих людей у своєму житті.
Можна відчути наскільки тебе люблять, потребують і хочуть бачити. Це час, коли фальшиві посмішки просто викликають нудоту.

Так, світ не любить людей із носовими хустинками і температурою тіла +37.2
Скрізь потрібні лише здорові, усміхнені та гарні…
Але хворіти корисно, бо тільки тоді починаєш розуміти, що щось робиш не так із своїм життям
Або існують люди, на яких більше не варто витрачати часу.

Писати більше з цього приводу – марно.

Хто хотів – той уже зрозумів напрямок моїх думок. Єдине, що залишається – моє побажання усім хворим: розставте крапки над “і” в іменах тих людей, з якими (не)хочете бути надалі. І поставте крапку в історії своєї хвороби. Я впевнена, що і перше, і друге є взаємозалежним.

4

Осінні спалені мости

Осінні сходи, що ведуть до згадок, сліз та суму... Ніхто не думав, що так станеться, але так сталося

Осінній вірш про спалені мости

Загублена в самотності.
Знебарвлена у сірості.
На рівні підсвідомості
Їй так хотілось щирості.

Хотілось, щоб почутою.
І вранці, і увечері
Була душа.
Розлучені -
Це значить, що приречені.

На згадки щастя давнього.
На погляди віддалені.
На двері, що вже замкнені.
І на мости вже спалені.

Загублена у спогадах
Ішла під вечір осені
На рівні серця ніжного
Лились одноголоссями
Думки…

Якби сховатися.
Якби втекти за обрії.

Хотілося заплакати.
Та все ж була хороброю.
Її змогли би видати
Лиш очі запечалені.
Які шукали віддано
Мости.
Що ще не спалені…