1 серце :) 9 сподобалося
Loading...
0

там за парканами / там за заборами

милая девушка, портрет красивой девушки, очень красивая девушка, стих для девушки

Одного разу я вирішила, що пора покінчити із запарканним життям :). Photo by Christina Greve

У мене вдома є сірий паркан. Звісно, я би дуже хотіла мати гарний тин, плетений із лози, щоб насіяти біля нього чорнобривців та повісити сушитися глечики…
Ну, щоб усе, як у людей :)

Але в силу наявності ряду обставин, у мене вдома – сірий паркан.
Хоча історія не про нього.

Я хочу написати за наші душевні паркани. Дуже часто за ними ми ховаємо якісь давні образи, незадоволення і тяжкі душевні ушкодження, нанесені різноманітним шляхом. І так не хочеться, щоб хтось заглядував за наш паркан, у наші оці вчорашні емоції, які актуальні до сьогодні…
І от ми ховаємо їх, визираючи на зовнішній світ. Стережемо своє запарканне життя.

Трохи дивне питання: але чи умієте Ви перелазити через паркан? Звісно, що умієте :).
І не треба виправдовуватися, що, мовляв, давно цим не займалися або не у тому віці :).
Перші десять секунд я теж думала саме так, але… Перелізши через паркан, Ви теж відчуєте, що від того, трохи чудернацького вчинку, стає легше. Набагато вільніше і простір там, за парканом, має свої принади. Там починаєш пробачати і забувати. За парканом – хоч і темно, і непроглядно, але свобода дій і думок:).

Подолайте висоту власного душевного паркану, пробачте усім, хто образив та завдав болю.
Для тренування підійде будь-який реально існуючий паркан в радіусі місця проживання, але бажано це робити в темну пору доби, з подругою або другом (для підстраховки) і з твердою упевненістю в тому, що уже просто немає сили жити своїм запарканним життям.
І після цього Ваше серце буде прискорено битися у ритмі всього лише двох слів: „Я можу!” :).

А теперь эти же мысли русским языком.

У меня дома есть серый забор.
Конечно, я бы очень хотела иметь красивый, плетеный из лозы, чтоб насеять возле него бархатцев (чернобрывцов) и повесить сушиться глиняную посуду. Ну, чтоб все, как на картинке :).
Чтоб всё как у людей :)
Но в силу наличия ряда обстоятельств, у меня дома – серый забор.
Хотя история не о нем.

Я хочу написать за наши душевные заборы. Очень часто за ними мы прячем какие-то давние обиды, неудовлетворения и тяжелые душевные повреждения, нанесенные самыми разными путями.
И так не хочется, чтоб кто-то заглядывал за наш забор, в наши эти вчерашние эмоции, впрочем актуальные и сегодня. И вот мы прячем их, выглядывая на внешний мир.
Стережем свою зазаборную жизнь.

Немного странный вопрос: но умеете ли Вы перелезать через забор? Конечно, что умеете :).
И не нужно оправдываться, что, мол, давно этим не занимались или не в том возрасте :).

Первые десять секунд я тоже думала именно так, но, когда я перелезла через забор буквально на днях (и я уверена, что Вы тоже почувствуете), что от этого, немного вычурного поступка, становится легче.
Свободное и пространство там, за забором, имеет свои прелести.
Там начинаешь прощать и забывать. За забором – хоть и темно, и непроглядно, но свобода действий и мыслей:).

Преодолейте высоту собственного душевного забора, простите всем, кто оскорбил и нанес боль. Для тренировки подойдет любой реально существующий забор в радиусе местожительства, но желательно это делать в темную пору суток, с подругой или другом (для подстраховки) и с твердой уверенностью в том, что уже просто нет силы жить своей зазаборной жизнью.
И после этого Ваше сердце будет ускоренно биться в ритме всего лишь двух слов: „Я могу!” :).

meri :)

Мене звати Meri :) От і познайомились!

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *