1 серце :) 5 сподобалося
Loading...
0

про труднощі у житті / о трудностях в жизни

Історія одного кохання, якому на вигляд було два роки :)

Історія одного кохання, якому на вигляд було два роки :)

Плід кохання слухняно сидів у мами на руках і з подивом спостерігав за тим, що відбувається навколо. Він явно не розумів хто усі ці люди і куди його везуть.
На вигляд йому було років два. Проте, я могла і помилитися…

А ще я встигла помітити, що його кепка була підібрана в тон кольору очей. Дівчинці точно б купили рожеву…
Цього парубка час від часу зацікавлювали чиїсь сумки, ґудзики та інші яскраві речі. Одним словом, переді мною явно був підростаючий естет :).

А ще я не втрималась і підслухала. Його звали коротко і зрозуміло “Синочок” і він був небагатослівним.
Всього лиш погодився на одну цукерку і сказав, що згоден їхати до бабусі :).

А навколо були люди, вагони, станції метро.
Була мама, поряд з якою стояли дві коробки, і тато, у руках якого були чималі сумки.
Вони переїжджали на нове місце проживання.
Видно було, що це уже не перша «ходка» за речами.
І з їх втомленого вигляду зрозуміло, що не остання.
Відчувалося також, що цій студентській сім’ї було важко в усіх відношеннях.
Крім одного.
Одного хлопчика, якому на вигляд було два роки, і якого в той ясний весняний день, напевне що везли до бабусі :)

PS: Запис вражень розпочався на станції метро «Політехнічний інститут»… :)

Перевод на русский язык ожидает здесь

Плод любви послушно сидел у мамы на руках и с изумлением наблюдал за тем, что происходит вокруг.
Он явно не понимал кто все эти люди и куда его везут.
На вид ему было года два. Однако, я могла и ошибиться.

А еще я успела заметить, что его кепка была подобрана под цвет глаз.
Девочке точно бы купили розовую.
Этого парня время от времени заинтересовывали чьи-то сумки, пуговицы и другие яркие вещи.
Одним словом, передо мной явно был подрастающий эстет :).

А еще я не удержалась и подслушала.
Его звали коротко и понятно “Сыночек” и он был немногословным. Всего лишь согласился на одну конфету и сказал, что согласен ехать к бабушке :).

А вокруг были люди, вагоны, станции метро.
Была мама, рядом с которой стояли две коробки, и папа, в руках которого были большие сумки. Они переезжали на новое местожительство.
Было видно, что это уже не первая «ходка» за вещами. И из их уставшего вида понятно, что не последняя.

Чувствовалось также, что этой студенческой семье было тяжело во всех отношениях. Кроме одного.
Одного мальчика, которому на вид было два года, и которого в тот ясный весенний день, наверное везли к бабушке :)
Пост-скриптум: Запись впечатлений началась на станции метро «Политехнический институт» :)

Поділитися з іншими

meri :)

Мене звати Meri :) От і познайомились!

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *