1 серце :) 37 сподобалося
Loading...
4

Дощило

Сумні вірші про минуле і почуття, яких уже ніколи не вернути

Минуле. Осінь. Дощ. Вогні.

Вірш, на появу якого мені знадобився тиждень і який просто витісняв усі мої думки останні декілька днів.
Після цього вірша я ще раз переконалася у правдивості слів Галини Вдовиченко про письменників

Дощило темними дощами.
Холодним вітром крило світ.
А я дивилась до безтями
Удаль, на чорний оксамит.
Не видно обріїв.
Простори.
Горіли вікна.
І мости
здавалось поєднають скоро…

Хоч ні.
Пробач.
Або прости.
Або забудь.
Чи просто зникни.
У темряві серед дощу
До несподіванок я звикла.
Ти знаєш – звісно, що прощу.

Єдине: в душу не просися.
Тобі там місця вже нема.
Дощило на багряне листя,
І наливало аж сповна.

А я дивилася навколо
Світ холодом дихнув мені.
Замість прощай,
Кажу – ніколи.
Минуле.
Вітер.
Дощ.
Вогні…

Поділитися з іншими

meri :)

Мене звати Meri :) От і познайомились!

4 Comments

  1. Чудесное описание красоты грустной осени и чувств, любви, которая “…еще, быть может, в душе моей угасла не совсем…”! Спасибо огромное за радость прочтения! Как всегда, – понятно и прекрасно…

  2. :)
    Просто дякую… за те, що зрозуміли, дивлячись із свого життя, багато того, про що я писала у цьому вірші.

  3. Дуже і дуже чудовий вірш

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *