Категорії
щоденник

Не зваблюйте дівчат віршами

Не зваблюйте дівчат віршами! Зацікавлюйте собою навіть безвіршово ;)
Не зваблюйте дівчат віршами! Зацікавлюйте собою навіть безвіршово ;)

Сіре небо і краплі вітряного дощу, який летів у всі боки, здавалося б не обціяли нічого хорошого цим липневим днем.

І тут я зайшла в Гугл та написала перші рядки свого вірша “У ній щось є“.
Було багато цікавих пошукових результатів, але я напишу лише за один…

Я знаю, що дівчат можна зваблювати різними речами та нематеріальними благами. Ця істина – стара як світ. Про неї написано тисячі книг і на сучасний лад її засвідчено сотнями фотографій Інстаграму ;). Але зваблювати дівчину віршами – це все ще досить оригінально в нашому технологічному світі.

Як виявляється, не перевелися представники чоловічої статі, котрі реально роздумують на тему як звабити жінку віршами і використовують вірші Петрарки, Шекспіра та Василя Симоненка для цієї складної задачі. Але до чого це я веду?
Та до того, що в одному з коментарів пишуть, що мій вірш “У ній щось є“, заслуговує на те, щоб ним зваблювати дівчину.
Приємно, звичайно, що так високо оцінили цей твір. Але… Трохи неприємно водночас.
Я писала той вірш як оду кожній особливій та чудовій жінці. Я писала його як узагальнення про себе, про своїх подруг, рідних та знайомих. А тут таке.

Одним словом, дівчат я закликаю до обачності. А хлопців – до джентельменства. Якщо ви зможете любити і окриляти дівчину, то повірте: будучи щасливою вона вас порадує навзаєм. Хоч з віршами, хоч без них ;).

PS: нижче пишу вірш, не свій, але дуже хороший. Одна моя подруга прочитала мені цей вірш і, чесно кажучи, я звабилася на її красиву душу і зрозуміла, що мені такі люди дуже потрібні у житті ;).

Не вимовлю ні слова

Автор – Микола Луків

Не вимовлю ні слова. Помовчу.
А дощ іде. А вітер хилить клени.
На серці так бентежно – до плачу.
Присядь, кохана, ближче біля мене.

Отак. Спасибі. Чуєш, як шумить,
Як шелестить, кипить травнева злива?
Увесь наш вік – одна жагуча мить,
Я б так хотів, щоб ти була щаслива!

Нехай не ятрять прикрощі душі,
Нехай квітує щирість поміж нами…
Присядь. Послухай. Шелестять дощі
Про те, чого не вимовиш словами

Від Марина Кузьменко

Привіт, мене звати Марина. Я час від часу віршую і пишу сюди.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.