Категорії
вірші про кохання вірші про місто вірші про чоловіків мої вірші

Вірш у метро

Вірш про нас щасливих і сьогоднішніх
Метро навіює згадки і породжує роздуми. Там народився цей вірш у метро. Між Площею Льва Толстого та Мінською…

І майже вже нікого не лишилось
У звечорілому вагоні у метро.
На серці невимовно наболіло
Хоча колись то радістю було.

Так по-підземному незатишно
І чужо,
Дивлюся на ці залишки облич.
Із мого світу непомітно дуже
Зникають межі:
А над нами темно.
Ніч…

А поміж нами
Просторові перепони.
Я говорила. Ти не чув…
Таке бува,
Коли є непідвладні нам закони.
Хоча…
До чого тут уже тепер слова?

Запам’ятай мене такою,
Як на фото.
А ще такою,
Яку ти колись любив.

Не забувай, що є слово “турбота”.
Це є одне із
Найцінніших людських див…

Хоча від неї вже нічого не лишилось.
Ще пару станцій.
І всього як й не було.
Чіпляють спогади.
Хоча їх теж не треба.
В нічному сонному вагоні у метро.

2007

Від Марина Кузьменко

Привіт, мене звати Марина. Я час від часу віршую і пишу сюди.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.